Kultura - Filozofia czarnego i białego

Kultura

Філософія чорного і білого

Хіба не мріє кожен з нас хоча б на декілька годин вирватися із шаленого ритму життя? Забути на якийсь час про щоденні клопоти і проблеми? Усвідомити, що поряд з нами існує зовсім інша реальність. Саме таку чудову нагоду змінити іноді обридливу повсякденність на дивовижну подорож у світ мистецтва подарували колегіанти Оленка Гайдамака і Микола Соболівський. 14 листопада 2008 року в люблінській «Галереї під підлогою» відбулося відкриття вернісажу, на якому вони презентували свій мистецький доробок. У привітальному слові науковий керівник Оленки і Миколи професор Ґжеґож Мазурек зазначив, що він «гордий з можливості співпрацювати з такими графіками. Я повинен відзначити високе професійне зростання і Оленки, і Миколи за роки перебування в аспірантурі. Їхні роботи — це два різних стилі в графіці, що дає можливість глядачам зовсім по-іншому бачити кожен цикл».

Роботи Оленки і Миколи — це дві серії робіт з 8 графічних аркушів кожна (формат А-1), виконаних у техніці лінориту. Обоє графіків єдині слухачі колегіуму, які свої докторські дисертації готують на Мистецькому факультеті Університету Марії Склодовської-Кюрі. Оленка Гайдамака розпочала навчання в аспірантурі в рамках колегіуму у 2003 р. і зараз перебуває на завершальній стадії підготовки до здобуття докторського ступеня, тому вистава для неї була своєрідним останнім іспитом перед захистом. Її цикл робіт має назву «Форми почуттів», серед них pathos, phobos, eleos, lite, eros, agape, apatheia i menis. На питання чому саме почуття, авторка має власне бачення: «Почуття це не лише виключно суб’єктивна дійсність, яку переживаємо в собі. Як і багато інших психологічних феноменів вони мають подвійний характер, бо зустрічаємо їх в двох іпостасях — як власне переживання, а також в експресії інших людей. Власне експресія іншої людини дозволяє зрозуміти і осягнути тілесний вираз людських почуттів. Експресія тіла, яку спостерігаємо в інших, має візуальну форму і за допомогою мистецтва це можна передати. Руки, звичайно, не єдина анатомічна частина тіла, але вони швидше субстанція жесту, тобто однієї з найдавніших знакових систем. Антропологи підтверджують, що рука є частиною тіла з найбільш багатим символічним змістом». У циклі робіт передано лише частину людських почуттів, але авторка свідома цього і вважає, що це лише одна з можливих інтерпретацій, яка не повинна нав’язуватися глядачеві, бо є результатом творчих пошуків автора.

Натомість Микола для свого циклу праць «Барикади на Хресті» обрав однойменну поему трагічно загиблого житомирського поета Юрка Ґудзя. Винних у загибелі поета не було знайдено, але колеги і друзі впевнені, що кров на рука тих, кого в алегоричній формі висміяв у своєму останньому творі Юрко. Вісім Миколиних ліноритів (Отож, як і домовлено, ми зустрінемося на Хресті, До прірви «всесловянского единства», Не заповіт, лиш стогін замордованого краю, Держава, засліплена міражами вождів, Не бійтеся загинуть молодими!, У місті, де володар Вій вже сотню літ не опускає вії, Бо на Хресті триває всенародне свято, Та треба йти дорога мусить жити і після нас) — це праці глибокого філософського підтексту, де за допомогою чорного і білого кольорів автор показує сумне українське сьогодення: злиденне життя людей, моральну убогість так званих «еліт», повсюдну владу грошей, а іншими словами банкет під час чуми. Митець шукає причин такої сумної дійсності в історичних подіях українського народу, звертається до пам’яті людей, що загинули від рук катів усіх режимів: від царської імперії і до незалежної України, в якій жертвою правди став і сам Юрко Ґудзь.

У розмові з автором Микола поділився своїми думками щодо мистецтва, власного вибору графіки, як стилю: «Від самого дитинства малювання було улюбленим предметом тому з вибором подальшого шляху проблем не було. Мені пощастило з учителями: один з них, Микола Бутковський, зовсім по-іншому примусив подивитися на можливості графіки, на можливість відтворення образу за допомогою лише двох кольорів і я йому за це щиро вдячний. Взагалі зустріч з неординарними людьми надихає і спонукає до творення та праці. Своєю енергетикою вони заряджають, підштовхують до пошуку інших шляхів самовираження. А щодо того чому саме графіка? Графіка – це дуже широкий спектр можливостей, це чітка кольорова градація, за допомогою якої краще розкривається сенс задуму. Я не шукаю спеціальних тем для своїх робіт, я просто живу і бачу навколишній світ, побачене інтерпретую, пропускаю через себе і подаю на аркуші. Зазвичай люди не звертають уваги на багато речей навколо себе, а для митця це може втілитися у черговий задум, бо митці здебільшого відсторонено спостерігають за плином життя і вихоплюють найважливіше, подаючи його у власному баченні. На жаль у сучасному мистецтві досить часто панує кітч, але, не дивлячись ні на що, мистецтво було, є і буде. Теми для творчості залишаються незмінними як у часи середньовіччя, так і в сучасному світі: народження, кохання, смерть тощо. Змінюється лише спосіб вираження, підхід до інтерпретації. Наявний світ формує художника, так само як і любов».

Під час відкриття вистави роздавалася також поема Юрка Ґудзя, оформлена у вигляді невеликої книжечки з ліноритами Миколи Соболівського, за що окрема і щира подяка п. Надії Ткачик за пошук спонсорів проекту (фірма [link widoczny dla zalogowanych]) та надання технічних можливостей для друку.

Юрко Цимбал

Zródło: [link widoczny dla zalogowanych] — Pismo Słuchaczy i Przyjaciół EKPiUU w Lublinie, Nr 2 (5), kwiecień—czerwiec 2009 r., s.12—14.