Made in... abo zrobłeno po-naszomu

Made in... або зроблено по-нашому
(до історії геніальних ідей)

Хотіли як краще, а вийшло як уміємо. (З народної мудрості)

У далекому краї, де сонце сходить і заходить, а вітер віє й повіває, жителям не жилося спокійно. Вони прагнули до нового і кращого: відкрити нові світи, здобути більше знань напитися кращої води з інших криниць. Особливо неспокійно було від молодих, які баламутили і підбурювали народ.

Тому, щоб вдовольнити молоде пагіння і водночас позбутися клопоту, представники 5 найбільших племен краю вирішили створити диво-машину і направити її в загадковий край тактаків і нушонів. Дивись, ще й привезуть чогось, а ні – то що ж поробиш: самі захотіли.

До справи взялися із запалом: горіли очі, народжувалися й одразу вмирали проекти, шукали деталі і гроші, яких - як ведеться - не вистачало. Але врешті-решт восени 2001 р. від переходу сонця з одного кінця неба на інший народили і на світ Божий з’явилося чудернацьке творіння розуму спільного, який з незрозумілих причин вважається кращим за індивідуалізм.

Витвір найменували «Полегіум», на честь пращурів, які полягли у боротьбі за невідомо що, але яке всі гордо називали світлим майбутнім. Хоч машина була недосконалою (традиційно не знайшлося деяких вкрай важливих деталей і не було схеми, як вона працюватиме), але, враховуючи досвід одного із племен, що жили північніше, вирішили доробляти неполадки в процесі експлуатації і…….машина рушила! Процес пішов!! Набрали пасажирів і вперед!!! Розпочали галопом, на зупинках і полустанках навіть не пригальмовували, по дорозі когось губили, когось підбирали, кілька разів змінювали стернового (проявляв вільнодумство і пропонував їхати не туди, куди треба). Ех! Машинерія не була схожою на жодну з відомих на той час моделей, експериментаторське втілення геніального задуму, спотворене приземленістю виконавців. Але….. Майоріли на вітру прапори, бронзовів гордий надпис, на щорічних зупинках влаштовували бучні імпрези і пам’ятні зустрічі з аборигенами. Іноді запрошували знаних спеціалістів, щоб допомогли пасажирам осягнути переваги машини й упевнитися у власній значимості для майбутнього.

Пасажири також були різні, оскільки придбали різні квитки: хтось брав до кінцевої станції, хтось думав вийти на проміжній, а дехто взагалі їхав зайцем – вдасться доїду, а ні то завжди встигну зіскочити, як йтиме контроль, а там шукай вітру в полі.

З роками машина почала пробуксовувати: іржавіли деталі (деяких і взагалі не вдалося поставити), не вистачало грошей на паливо (їх банально розкрадали керманичі, не гребували й пасажири). Поступово зник ентузіазм, згасли очі, відчувалися втома й розчарування, за кожним поворотом був новий поворот і кінця дороги в найближчій перспективі не проглядалося, а обіцянкам керманичів давно вже ніхто не вірив. Горіла лише надія, та, навіть, не горіла, а жевріла і зігрівала небагатьох впертяків.

Одного разу криза з паливом не дала змоги зупинитися й підібрати чергових пасажирів, вони залишилися на пероні із роззявленими ротами, дивлячись услід зникаючому червоному оку вогняного дракона. Недосконала від самого початку, потребуюча капітального ремонту машина морально застарівала і розвалювалася. Свою лепту внесли й керманичі, байдужість яких вкупі із невисокими професійними здібностями та потягом до тотемізму лише поглиблювали кризу. Кожен з них бачив себе головним командиром і ненавидів іншого, вважаючи, що його підсиджують.

Властолюбство й пиха панували в капітанській рубці, а шоломофон із радівом приміряв ледь не кожен. А от до ремонту руки не доходили. А навіщо? Їде? Ну, якщо й не летить, то котиться, а це чия заслуга? Наша, керманичів, бо так взагалі станемо. Моліться на нас, невдячні. І все б було для них добре, але як завжди знайшлися невдоволені, які хотіли побачити світло в кінці тунелю. Ці так звані «кухарчуки» збиралися на головній кухні машини і про щось невдоволено буркотіли. Загрози вони не являли, керманичі здогадувалися, що кухарчуки вимагають ремонту машини і кардинальної зміни курсу. Та поки що все йшло по-старому: машина пробуксовувала, чмихала, скрипіла, як незмащений віз, загрожувала розпастися і придавити своєю тяжкістю всіх і пасажирів, і керманичів, та рухалася все повільніше і повільніше…….а де ж кінець? Що далі буде?

Аполлон Бельведерський

Dołączył: 09 Mar 2009

A tu cisza.... Jak makiem zasiał Smile

Cie-e-e-kawe dlaczego? Wink

Wysłany: Wto 13:07, 24 Mar 2009

Лао-цзи: "Народ має таку владу, на яку заслуговує"

Фройд би плакав....

Wysłany: Wto 15:14, 31 Mar 2009

Щодо "розправи" над автором:

Таких примеров много в мире:
Не любит узнавать никто себя в сатире.

(И. Крылов, Зеркало и обезьяна)

Що далі питаєте?
Коли "низи" не можуть, а "верхи" не хочуть, то - за класиком - назріває революційна ситуація.
Революція - як клізма: знаєш, що процес не надто приємний, але мусиш його робити, бо далі терпіти неможливо.

Dołączył: 06 Mar 2009

Революція - не панацея. Ламать не строить. Ми вже проходили: "Мы наш, мы новый мир построим..." Та й хто сказав, що ситуація революційна?? Це тоді коли низи невдоволено гудуть, а коли вони мовчки сопуть то це ще не революція. Не треба себе обдурювати.